Я часто не знаю, як поводитися з Іншими, хоча сама відчуваю себе Іншою і боюся відторгнення. Мені бракує слів, щоб назвати почуття, які виникають у мене в голові.
Знаєте це? З автопсії? (АВТОПСІЯ – наочне ствердження чогось, власне спостереження).
Тож може спробуймо разом відкрити інструменти, за допомогою яких ми назвемо приховані в нас емоції. Допоможуть нам у цьому Чотири дуже різні особи, які випадково зустрінуться на сцені. Вони бачать світ по-різному, тому що походять з різних місць, говорять різними мовами та використовують різні органи чуття.
Запитаймо себе: як людина, яка не бачить очима, дивиться на світ? Що думає і чує людина, яка говорить іноземною мовою? Але передусім – як так сталося, що якими б різними ми не були, ми відчуваємо себе подібно – у нас схожі страхи та радості.
Завдяки тому, що ми всі такі різні, ми можемо спробувати подивитися на світ з декількох ракурсів і нарешті побачити себе – маленьку частинку у великій екосистемі.
У виставі автори використовують бінауральну технологію, завдяки якій учасники вистави можуть стати частиною подій. Також на сцені буде Голова, яка допоможе нам увійти у світ уяви. Голова, яка мовчить, але видає звуки. Її звати Безсловесний оповідач. Або Оповідачка. Голова пам’ятає всі місця, навіть ті, де вона ніколи не була, і тому може мріяти про них. Як автомобіль, вона відвезе нас у дуже дивну подорож.
Вистава, від початку до дня прем’єри, створюється разом з незрячими та слабозорими людьми, які виступають у ролі консультантів, експертів та співавторів одночасно. Сценарій вистави, сплетений з особистих історій, створений на основі зібраних розповідей учасників та учасниць майстер-класів, а також роботи з акторками та акторами під час репетицій. «Все в голові» – це вистава для всіх, починаючи від 10-річного віку.
Вистава, реалізована за участю людей з вадами зору, створена з думкою про незрячих і слабозорих осіб. Зрячі люди матимуть можливість відчути, як незрячі пізнають світ.
Кольори мають запахи та смаки. Все має запах і смак. Все є чимось іншим. Все порівнюється з чимось. У незрячих людей дійсно дивні асоціації.
Сонце – це м’яка, гаряча кулька на мотузці, яка летить вгору, а в ній ув’язнена жінка-чарівниця, яка співає високе аааааа.
(Нікола – учасниця майстер-класів)
Вистава реалізується в рамках проєкту Równi.Różni.doc, що фінансується Польським державним фондом реабілітації інвалідів (PFRON)

Партнерство та мериторична підтримка: Польська асоціація незрячих, Освітньо-виховний центр для незрячих дітей ім. Рози Чацької в Лясках (6 клас) під керівництвом Товариства опіки над слабозорими